Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Роменської районної державної лікарні ветеринарної медицини (далі - Лікарня) до Державної фінансової інспекції в Сумській області (далі - ДФІ), Роменської об'єднаної державної фінансової інспекції (далі - ОДФІ) про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги,

в с т а н о в и л а:

Лікарня звернулася з адміністративним позовом до ДФІ та ОДФІ, в якому просила суд визнати протиправними та скасувати пункти 2-4 вимоги ОДФІ від 3 липня 2014 року № 104-14/1062 «Про усунення виявлених ревізією порушень чинного законодавства» (далі - Вимога).

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, адміністративний позов Лікарні до ОДФІ та ДФІ про визнання протиправною та скасування Вимоги задовольнив частково: визнав протиправними та скасував пункти 2, 4 Вимоги; в задоволенні позовних вимог про скасування пункту 3 Вимоги відмовив.

Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування пунктів 2, 4 Вимоги, що висновки ДФІ про зайве перерахування коштів на утримання вищестоящої організації в сумі 11 310 грн 78 коп. є безпідставними та необґрунтованими, оскільки розрахунок необхідної для перерахування суми коштів відповідач проводив виходячи з підсумків роботи позивача за повний бюджетний рік, а не виходячи з підсумків роботи за квартал, як того вимагають зазначені вище норми. Тож адміністративний позов Лікарні в частині скасування цих пунктів є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо частини позовних вимог про протиправність пункту 3 Вимоги через правомірне зарахування коштів, отриманих від надання адміністративних послуг, до спеціального фонду Лікарні та використання їх на покриття витрат, пов'язаних із наданням цих послуг, колегія суддів апеляційного суду, зокрема, зазначила, що Лікарня не є головним розпорядником коштів державного бюджету та рахунок для зарахування коштів від надання адміністративних послуг за кодом 24020000 «Плата за адміністративні послуги» нею відкрито не було.

Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відповідність пункту 3 Вимоги частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у зв'язку з чим адміністративний позов в частині скасування цього пункту є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 грудня 2014 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Лікарні на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року про задоволення позову.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Лікарня звернулася до Верховного Суду України з заявою про його перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення), та статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII).

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 14 травня та 10 червня 2015 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В цих рішеннях Вищий адміністративний суд України, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, дійшов висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, у якій зазначено про необхідність відшкодування збитків.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ та у постанові від 15 квітня 2015 року (справа № 21-40а14) зазначив таке.

Згідно з Положенням Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Отже, оскаржувані пункти 2, 4 Вимоги не вказують на стягнення збитків, тому це не виключає права підконтрольної установи на їх перевірку в судовому порядку.

Оскаржуваний пункт 3 Вимоги вказує на стягнення збитків, а отже, він має перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання Вимоги протиправною.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

Оскільки Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права, то у задоволенні заяви Лікарні слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Роменської районної державної лікарні ветеринарної медицини відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. СамсінСудді: О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький